Главная / Новости / Юриспруденция / ВС РОЗ’ЯСНИВ, КОЛИ ВІЗУАЛЬНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДОТРИМАННЯМ ПДР МОЖЕ БУТИ ДОКАЗОМ У СПРАВІ

ВС РОЗ’ЯСНИВ, КОЛИ ВІЗУАЛЬНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ДОТРИМАННЯМ ПДР МОЖЕ БУТИ ДОКАЗОМ У СПРАВІ

  До суду звернулась особа з оскарженням постанови про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення  адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.

 Відповідно до позиції позивача, він здійснив вимушену зупинку тривалістю до 5 хвилин, а працівник поліції, якій підійшов до автомобіля, стверджував про порушення водієм ПДР - здійснення зупинки транспортного засобу ближче 10 метрів від виїзду з прилеглої території. Проте представити докази начебто вчиненого ним правопорушення інспектор відмовився та склав постанову про накладення на нього адміністративного стягнення. 

 Суд першої інстанції позов задовольнив. Суд виходив з того, що відповідно до ст.251 КУпАП, доказами у справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, в тому числі які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, а також іншими документами.

 Суд вказав, що у постанові інспектора посилання на жоден з цих доказів немає. А застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.

 Апеляційний адміністративний суд скасував постанову суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції зазначив, що нормами КпАП України передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається. 

 Обставини вчинення правопорушення, на думку суду апеляційної інстанції, підтверджуються складеною постановою у справі про адміністративне правопорушення, із змісту якої чітко убачаються час та місце вчинення правопорушення, а також особа, яку притягнуто до відповідальності. А поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

 КАС ВС дійшов висновку про законність рішення суду першої інстанції, а постанову апеляційного адміністративного суду скасував.

 ВС визнав вірними висновки суду першої інстанції, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.

 ВС вказав, що у даному випадку для підтвердження порушення позивачем пункту 15.10а Правил дорожнього руху України відповідач, відповідно до статті 251 КУпАП, мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотокартки із відповідними замірами відстані автомобіля від пішохідного переходу тощо.

 Посилання суду апеляційної інстанції на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення ВС визнав помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. 

 А постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення (постанова від 26.04.2018 у справі №338/1/17).

 

Джерело – Українське право.